Волоківська громада
Глибоцький район, Чернівецька область

Волоківська громада - картка громади

Адмін. центр: Волока

Населення громади: 6086 чол.

Склад громади: Волока, Грушівка, Валя Кузьмина

Код ЄДРПОУ: 04417079

КОАТУУ: 7321080901

Адреса: 60413, Глибоцький район, Чернівецька область, с. Волока, вул. Александрі, буд. 51 А

Час роботи: пн-пт 8:00-17:00

Поштовий індекс: 60413

E-Mail адреса:

Контактні телефони: 03734-30200, 03734-30202

Голова: Глопіна Валентин Іванович

Регіональні органи влади Адміністрації обласні Адміністрації міські Україна Чернівецька область, Глибоцький район вул. Александрі, буд. 51 А
Адмін. центр громади
колишня сільська рада (адмін. центр)
Село (селище) у підпорядкуванні сільської ради

Населені пункти у підпорядкуванні ОТГ: Волоківська громада

Волоківська територіальна громада є об’єднаною громадою територіальних громад сіл: 

ВолокаВаля КузьминаГрушівка.

Волоцька сільська об’єднана територіальна громада утворена шляхом добровільного об’єднання територіальних громад сіл Волока, Валя Кузьмина, Грушівка на виконання закону України про добровільне  об’єднання громад, рішення Чернівецької обласної ради №93-31/15 від 18.06.2015 року. Адміністративним центром Територіальної громади є село Волока. Територія громади згідно з адміністративно-територіальним устроєм України входить до складу Глибоцького району Чернівецької області. Відстань від адміністративного центру громади до районного центру – 24 км. Відстань від адміністративного центру громади до обласного центру – 12 км. Територія Волоцької сільської об’єднаної територіальної громади є нерозривною, її межі визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад сіл що об’єдналися: Волока, Валя Кузьмина, Грушівка. Територія громади межує з:

1) північного сходу – село Молодія;

2) північного заходу – село Великий Кучурів;

3) півночі – село Коровія;

4) південного заходу – село Червона Діброва;

5) півдня – село Тарашани;

6) заходу – село Тисовець;

Станом на кінець 2015 року площа об’єднаної територіальної громади становить понад 58,45 км2.

Загальна протяжність вулично-дорожньої мережі в Волоківської  сільської об’єднаної територіальної громади складає понад  78 км, з твердим покриттям 34,3 км. З них заасфальтовано понад 16 км. Загалом за останні сім років заасфальтовано за рахунок громади 1800 м дорожнього полотна. У нічний час освітлюється близько 15,5 км доріг.

На території громади функціонує 52 торгівельних заклади – 14 продуктових магазинів, 20 господарських та спеціалізованих магазинів, 2 автозаправні станції, 9 закладів громадського харчування, 2 перукарні, 2 аптеки, готель. Працює ЗАТ „Чернівецька птахофабрика” на якій працює понад 150 жителів громади, КП «Валякузьминське», яке розливає джерельну воду.

Налічується три загальноосвітні школи, дві I – II ступенів та одна I – III ступенів, три дошкільні навчальні заклади. Станом на 01 грудня 2015 року навчається 538 дітей, працює 175 вчителів. В 2016 році в громаді буде здійснюватись підвезення до школи 43 учнів.

Дві поліклініки, стаціонарне відділення лікарні: комунальний заклад «Волоцька сільська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини», комунальний заклад «Валякузьминська сільська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини». У двох амбулаторіях працюють 30 медпрацівників та обслуговуючого персоналу. Дві приватні стоматології.

На території Волоківської сільської об’єднаної територіальної громади розміщені наступні заклади культури та духовності:

Будинок народної творчості та дозвілля с. Волока; працюють наступні колективи:

– Народно-аматорский оркестр народних інструментів «Трандафір»,

– Народно-аматорский ансамбль танцю «Мєрцішор»,

– Народно-аматорский хор «Кодрій Космінулуй»,

– Церковний Хор «Корул Господарілор»,

– Духовий оркестр,

– Фольклорний колектив «Бужорій Волочій»,

– Дитячий оркестр народних інструментів «Мугурел»,

– Вокально-інструментальний ансамбль,

– Танцювальній хореографічний юнацький гурток «Волочанка»,

– Спортивний кружок,

– Театр мініатюр,

– Гурток художнього читання.

Клуб с. Валя Кузьмина; працюють гуртки художньої самодіяльності, ансамбль „Кузьминяночка” , тріо „Вір”,  дитячий ансамбль “Веселка”.

Три бібліотеки;

Церква Святого Миколая Московського патріархату с. Волока;

Церква Святих Апостолів Петра і Павла Московського патріархату с. Грушівка;

Церква Святого Михайла с. Валя Кузьмина;

Чотири молитовних будинки;

Краєзнавчо-етнографічний музеї.

Туристична сфера. Будівлі церков, є історичним пам’ятками. Історичною гордістю села Валя Кузьмина є могутній, віковий дуб, Штефана чел Маре якому понад 510 років, є пам’ятник – некрополь загиблим воїнам у Першій світовій війні 1914-1918 рр.

На території громади знаходяться такі спортивні об’єкти:

Сільський спортивний стадіон с.Волока;

Сільський спортивний стадіон с.Валя Кузьмина;

Шкільний спортивний стадіон ЗОШ с. Валя Кузьмина;

Шкільний спортивний стадіон ЗОШ с. Грушівка;

Спортивний комплекс „Лідер”;

Спортивний майданчик НВК „Веселка”;

Футбольна команда ФСК Волока;

Футбольна команда ФСК Валя Кузьмина;

Спортивна школа «Волока».

На території ради Волоківської  сільської об’єднаної територіальної громади зареєстровано понад 495 фізичних осіб–підприємців.

– 7 цехи по наданню швейних послуг (виготовлення весільної атрибутики) ;

– 14 продуктових магазинів та господарських товарів;

 9 закладів громадського харчування ;

– 5 магазинів трикотажної продукції.

– 2 міні пекарні;

– 2 перукарні;

– 1 цех по виготовленню бетонних виробів;

– 1 приватна зубопротезна поліклініка;

– 1 склад будівельних матеріалів;

– 1 точка продажу сільськогосподарської продукції;

– 1 млин.

 

село Волока

На Буковині, поблизу Чернівців, на річці Дерелуй знаходиться мальовниче село Волока. Коли предки волочан були змушені переселитися з Коcмина, де вони жили здавна, в те місце де зараз розташоване село, місце на той час ще не мало назви. Це була земля, де ще не проживали люди, в основному покрита лісом, лугами, галявинами або різними кущами. Деякі пагорби і долини в цьому місці носили різні назви, кілька з них збереглися і по сьогоднішній день: Лісна, Бородач, Поєнь, Похорчук, Буда, Березва та інші.

Навкруги Волока межує із селами: Валя Кузьмин Коровія, Великий Кучурів, Червона Діброва. Ці сусіди звикли здавна називати жителів Волоки “волочанами”. Інші називали Волоку – “Волоска земля” тобто країна (земля) волохів, як писав великий літописець Мирон Костін  в книзі “З молдавського роду”. І слов’яни зі сходу називали дако-романів волохами. В слов’янській  історіографії,  територія населена румунами зазначена під назвою «Волохія». Так само, Дмитро Кантемир, відомий літописець  і правитель Молдавії, зазначає в своїй «Хроніці», що румун називали волохами.

Таким чином, Волока або Волоха на думку сусідів означало місце або місцевість з волохами, тобто село де живуть волохи.

Перед тим як наші предки осіли на місце, де сьогодні розташоване село, воно було порожнім, без назви. І саме з того часу, як село було заселене, сусіди дали назву Волока. Таким чином, сусіди охрестили волочан, з точки зору їх імен і назви села. Ця назва зберігається з того часу «Волока» – село заселене румунами, або румунське місце, тому що волохи були дако-римського походження. Волочани були молдаванами з верхньої частини Молдавії. На той час, Молдова мала свій престол в Сучаві.

Думка про те, що назва села могла б бути пов’язаною зі словом волох, рибальські снасті, не має підстав, знаючи, що село не було заселене рибалками, оскільки там не було води, де можна б було рибалити, і люди не мали такої професії, як основної для  існування.

Через село на півночі тече невелика річка, із заходу на схід яка називається Олічка. Так її називають всі люди, це б означало за аналогією з назвою місцевості Волокуца, бо Волоку ще називали Олока, а людей – олоками. Так, через Олоку текла Олічка.

Як бачимо, Волоха була перетворена у Волоку, змінивши букву х з к завдяки тому факту, що Буковина була зайнята  австрійцями  в 1775 році, увесь цей час, майже півтора століття, село мало печатку Woloka, яку ставили в багатьох важливих актах. Як тільки оселилася в нас румунська адміністрація, назва села була написана вже через початкову букву «V» та «c» – Волока (Voloca), за румунською орфографією.

Волока – в 1774 році згадується, як одне із сіл, яке належало до монастиря Путна. У зв’язку з тим, що жителям Волоки було далеко їздити до Путни, щоб відвозити свою частку зібраного урожаю, між ними і монахами Путни був встановлений договір: волочани платили свій внесок грішми. Це дозволяло їм бути вільними. У часи приєднання Буковини до Австрії багато жителів села належали до монастиря Путна. Спираючись на архівні дані, село Волока почало своє існування з 1574 року, в якому нараховувалось 53 домівки, та в яких мешкало 49 сімей.

Місцевість села горбиста. Кожен із горбів має свою назву: Лісна, Шкінка, Калічанка, Городіще, Похоря, Комора, Круча, Буда, Кліпина, Крівєц, Май, Березва, Дьялу Полонікулуй, Бородач, Козмін, Холма, Моачера, Татінілор, Шпакіу. У Волоці завжди було розвинуте сільське господарство і тваринництво.

Вперше про Волоку можна знайти в оповіданні Ігумена  монастиря Путна Йосафа, який стверджує, що у 1488 році, одночасно з селом Коровія, на території села Великий Кучурів, виникло село Волока. З інших джерел про виникнення села можно прочитати у документі, виданому воєводою Петром Шкіопулом 30 березня 1575 року. У ньому визначено межі села Кучур: “… хай бере початок з боку Сторожинця на поляні Кріва через середину поляни і звідти до городища…. і на Тростянець… на річку Кам’яна і звідти до озера Бухуш…. і звідти вниз до річки і нижньої дороги біля Михальчі і звідти вниз до Козміна…. до річки за Волокою… і до річки за пасікою і звідти знову до річки Дереглуй”.

Достовірний той факт, що людські поселення на території Волоки були значно раніше. Так, на одному із сільських пагорбів, котрий називається нині Городище, 1817 року було проведено розкопки. Археологи знайшли тут 8 срібних коштовностей VІІ століття. Зараз вони у Віденському музеї.

 

село Валя Кузьмина

Перші письмові згадки про село Козьмин /Козминул/ відносяться до 15 століття феодальній грамоті, написаній старослов’янською мовою в Сучаві, говориться: «що молдавський господар /князь/ Штефан передає «на веки» монастирю Путна /Південна Буковина/ село на имя Козминул в Черновской волости». В грамотах від 1490 і 1575 рр. Воно іменується Козмин. На даний момент ці грамоти зберігаються в монастирі Путна на румунській території. Австрійський історик Вікенхаузер доказує, що назва села Козмин походить від землевласника або адміністратора. Цей землевласник отримав від молдавського воєводи ці землі, як дар за героїзм у битві з турками. 26 жовтня 1497 року у лісі біля села відбулась битва, у якій зійшлися польські та молдавські війська. Передісторія битви така: Польський король Ян І Ольбрехт мав намір посадити на молдавський престол свого брата Сигізмунда: Молдова розглядалася як зручний плацдарм для майбутніх воєн з Османською імперією. Польська армія нараховувала близько 60 тисяч чоловік. З них від 5 до 10 тисяч були шляхтичі Речі Посполитої і Великого князівства Литовського. Спочатку все ніби йшло добре: війська Яна Ольбрехта взяли в облогу фортецю в Сучаві, яку захищав Штефан чел Маре. Облога тривала чотири місяці, але не принесла результатів. В таборі поляків почалися хвороби. Коли військо Яна Ольбрехта пішло через гори в напрямку своїх домівок, Штефан чел Маре зі своїми людьми (близько 22 тисяч вояків) напав на них біля лісу Козьмина. 5000 тисяч гарно озброєних шляхтичів зразу потрапило в пастку. Їхні лати і коні були гарними помічниками на полі битви, але не в лісі. За переказами молдовани, не маючи зброї, почали вирубувати дерева у лісі, скидаючи їх на супротивників. Існує версія, що саме на території села Валя Кузьмина поховано 2000 поляків у братській могилі за християнським звичаєм. Ті з поляків і литвинів, хто вижив, втекли за Прут, у напрямку Львова. Інші ж або полягли, або потрапили в полон. Пізніше поле битви Штефан наказав розчистити і засадити дібровою. На даний момент з посаджених поляками дубів залишився лише один, який зараз носить ім’я господаря Молдови Штефана. Австрійський історик стверджує, що перші жителі почали заселяти село приблизно через 100 років після того, як тут відбулися бої Штефана чел Маре у 1597 р. Перші жителі поселилися в Кодрий Кузьминулуй. Пізніше село розрослося в тому місці, де впадає річка Невільниця у Дерелуй. Рештки поселення першої письмової згадки виявлені в північній частині сучасного села – на обох річки Дерелуй і вздовж лівого берега річки Невільниця. Розкопано багато залишків дерев’яних жител 15 століття. Вони свідчать, що на той час село було досить великим і складалося з центра (урочище Селище) та кількох кутів. У східній частині Козьмина знайдено залізоплавильні печі. Земельні ж володіння охоплювали угіддя сучасних сіл Молодії та Чагра. В історичній версії Фішера говориться про те, що між селами Коровія та Чагор знаходилося село Селище (це була одна із перших історичних назв села), яке знищене було в одному із боїв між турками та молдавським воєводою Штефаніца  Воде. Після того бою декілька сімей переселилися на пагорби річки Дерелуй. Таким чином життя продовжувалось. Утворилося село Плаюл Козьмин (це друга назва села). До 1930 року Валя Козьмин і Плаюл Козьминулуй входили в одну комуну. Вони розділилися по кордону пагорбів, які розділяють ці два села. Плаюл Козминулуй тепер називається село Молодія. В 1782 році підтверджується австрійською комісією, що село Козьмин належить монастирю Путна. Ігумен цього монастиря підтверджує, що на території села Козьминул знаходяться села Чеахор та Молодія. Всі три села складали одне село. З 1785 року територія села Валя Кузьмин переходить із особистої власності монастиря Путна в особистість австрійської держави. За проведеними археологічними дослідженнями Козьмин проіснував до другої половини 17 століття. На той час Молдавське князівство, до якого входила й Північна Буковина, охопила економічна криза, викликана гнітом турецьких поневолювачів. Через голод та епідемію холери й чуми в кінці 17-го на початку 18 століття багато буковинських сіл припинило своє існування. Відродження багатьох зниклих сіл припадає на 2 половину 18–го століття. Щоб освоїти пустинні землі, австрійська влада заохочувала переселенців з інших країн.

На території зниклого Козьмина в кінці 18-го на початку 19 століття з’явилися два села : Францталь (з німецького – долина Франца) – німецька колонія на місці нинішньої бази відпочинку та Козьмин. В 50-их роках 20 століття Францталь і Козьмин злилися в одне село під назвою Валя Кузьмина.

 

село Грушівка

Райський куточок Буковини – село Грушівка, розташоване на територій Волоцької територіальної об’єднаної Громади. Тут живуть працьовиті та дбайливі ґазди і ґаздині. Основне ремесло, це пошиття весільних нарядів, які відомі по всьому Євразійському просторі.

Село Грушівка походить від назви маленької річки Грушовець, яку можна знайти на картах Буковини з часів Австро-Угорської імперії. Це село не можна уявити без Волоки, сусідньої територіальної Громади, звідки і почалося заселення цієї території.

Старі люди кажуть, що колись мешканці Волоки мали городи на території сьогоднішнього села Грушівка. Так як роботи було багато, а вертатися додому було далеко, то люди почали будувати на своїх землях маленькі бордеї (напівземлянки) і брати з собою худобу. Згодом, почали будувати хати і жити на цих землях постійно. Так, поряд з Волокою з’явився ще один населений пункт. У народі казали, що йдуть до полів (румунською – la cîmp), а потім вертаються у село (румунською – în sat). Такі назви села та поля лишилися до цих пір. Грушівку ще називають ”Valea perilor”, що в перекладі з румунської мови означає “Грушова долина”.Таким чином, назви “Cîmp, Valea perilor” та Грушівка закріпилися за цією місцевістю, а  Грушівка стала офіційною назвою села.

Особливо Грушівка пишається місцевим хором громади – “Codrii Cosminului”  (народний аматорський хор), створений у 1996 року, одночасно із початком будівництва нової Православної церкви. Керівником колективу від самого початку свого існування став Садовей Г. М., який керує колективом і дотепер. Колектив виконує різні пісні, авторами яких є: М. Березовський, Г. Музическу, П. Чесноков, О. Кастальський, І. Воробкевич, І. Карту та багато інших. Також виконують народні пісні українською, румунською, російською та польською мовами.  Колектив виступав на сценах України, Румунії та Молдови. Має багато почесних місць, а саме: ІІІ місце в обласному конкурсі аматорських хорових колективів присвячений 166-ий річниці від дня народження С. Воробкевича 2002р., ІІ місце  в обласному конкурсі аматорських хорових колективів ім. С. Воробкевича 2010 р. та багато інших подяк та дипломів.

Cайт розроблений в рамках проекту "U-LEAD з Європою: Програма для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку", що фінансується спільно Европейським Союзом і його державами-членами: Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією;
впроваджується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH